Сурмай Анатолій Йосипович

Народився 9 травня 1988 року в Кіровоградській області (Кропивницький) в звичайній родині працюючого класу. Був молодшою дитиною в багатодітній сім’ї.

Як і всі діти ріс допитливим та непосидючим: любив допомагати батькові по господарству, навіть мамі на кухні (разом ліпили вареники та варили борщ).

Так як мати померла, коли Анатолію було 7 років, життя в сім’ї докорінно змінилося….

Рідним домом для хлопця став будинок-інтернат, куди його забрали разом із сестрами так як згорьований батько не справлявся зі своїми обов’язками. Далі, як він розповідав, вони загубилися…Сестер віддали на всиновлення, а Анатолій залишився вихованцем дитячого будинку. Згадував, що спочатку було образливо та сумно, відчував себе нікому не потрібним, але з часом з’явилися друзі, які стали новою родиною по життю…

Дуже любив святкові заходи, такі як День Святого Миколая та Новий рік, приймав активну участь у конкурсах та любив виступати на сцені. Ще дуже любив гуманітарні науки, такі як біологію, літературу та мистецтво. Окрім того захоплювався спортивними танцями, за що мав відзнаки.

Дружина розповідає : «По закінченню навчання працював різноробочим, та доля так вирішила, що він мав опинитися в Новій Маячці Херсонської області. Там працював в садах та в балаганах, вирощував квіти, зокрема троянди всіх кольорів та відтінків. Так минали дні, ночі, місяці, роки…Аж коли в черговий раз за примхою долі наші шляхи перетнулися. Ми познайомилися по телефону. Приїхавши до мене на побачення Анатолій привіз букет з тих самих троянд, які вирощував. Це був неймовірно гарний букет!!!А ще в повітрі, мабуть, Купідон літав, бо відчула, що закохуюсь. У відносинах був уважний та турботливий. Після недовготривалих побачень вирішили жити разом. Переїхавши до мене, Анатолій пішов працювати в колгосп різноробочим. Ми одружилися. Згодом доля подарувала нам доньку Анастасію. Вона була маленькою зірочкою. Досі пам’ятаю, як він плакав коли взяв її на руки після народження-це були сльози і щастя, і радості, і ніжності!

Але як і у будь-якій добрій казці є і тут ложка дьогтю… Коли доньці минув рік почало відбуватися щось незрозуміле, в наше життя постійно намагався хтось втрутитися. Намовляли і зневажливо відносилися до мого чоловіка. Недоброзичливці постійно вигадували якісь образливі для мене історії. Доля нас розвела…

Спочатку зв’язки підтримували регулярно, а згодом все рідше та рідше. Але незважаючи на розлучення, донька зростала з настановою на те, що батько її любить і скоро приїде.

Та не сталося так, як хотілося…Толя хоч став до доньки трохи ближче. З початком повномасштабного вторгнення жив у Кривому Розі та працював волонтером у центрі «Надія». А потім пішов до лав ЗСУ.»

З 27 січня 2023 року був зарахований до списків особового складу на посаду стрілець-санітар механізованого відділення бойової машини 1 механізованого взводу, 5 механізованої роти, 2 механізованого батальйону військової частини А4741.

Під час проходження військової служби на займаній посаді зарекомендував себе як військовослужбовець, який спроможний якісно виконувати службові обов’язки. Був працьовитим, позитивним та дисциплінованим солдатом. Хоробрий, відважний, не допускав негідних вчинків, мав добрі організаторські здібності. Побратими відгукуються про Анатолія тільки добрими словами.

Та через ворожий обстріл з міномету 120 мм в районі оборони підрозділу кв. 9326 між точками 601 та 602 північна околиця населеного пункту Приютне 06.08.2023р. Для нас ця новина стала болючою раною. У  день поховання на кладовищі с.Борозенське зібралися всі, хто його знав та поважав. Живим коридором почесно провели до місця вічного спочину.